Про це треба говорити, а не сором’язливо закривати очі

06.07.2016 Розмір шрифту: [+] [-]
Про це треба говорити, а не сором’язливо закривати очі
І так – я не сідала в незнайомі машини, не приєднувалася до сумнівних компаній, не довіряла свою безпеку людям, які викликали в мене непевність, не випробовувала слабких чоловіків на витримку (бо знала, що далеко не всі чоловіки сильні і можуть вчасно опанувати себе) та себе на везучість. Колись у школі коліжанка кликала йти дивитися на мастурбуючого «зайчика» в кущах – не могла зрозуміти, що за цікавість, якщо це гидко. Відмовляла іншу коліжанку їхати зі свіжознайомими пацанами на дискотеку, але їй сильно хотілося (і як виявилося – дарма вона поїхала).

Мене зустрічав тато, коли я пізно поверталася. Якщо знала, що мене нікому зустріти, брала таксі. Якщо знала, що в мене нема грошей на таксі, поверталася засвітла або просила когось із друзів скласти мені компанію. Але те, що мені пощастило, що вдалося уникати цього, не свідчить, що проблеми не існує. Читаю ці ваші історії, і жінок, і чоловіків – і волосся дибки, співчуваю кожному з вас (українки та українці, що стали жертвами насилля, діляться своїми історіями у мережі з хештегом #ЯНеБоюсьСказати). Про все це однозначно треба говорити, а не сором’язливо закривати очі. Про це треба попереджати своїх дітей. Можливо, якби мені в дитинстві близька людина не довірила свою історію майже зґвалтування, все могло б бути по-іншому. 
Социальные комментарии Cackle