Право голосу в Україні можуть мати лише відповідальні громадяни – нова концепція

20.07.2016 Розмір шрифту: [+] [-]
Право голосу в Україні можуть мати лише відповідальні громадяни – нова концепція

Якщо орієнтуватися на пострадянські країни, то варто звернути увагу на особливість виборчого права в Естонії та Латвії, які ввели інститут «негромадян». Зокрема, в Естонії, негромадяни не мають права голосувати на виборах у парламент та обиратися туди, щоправда, вони можуть обирати місцеву владу, але не можуть бути обраними в органи місцевого самоврядування. У Латвії негромадяни не можуть служити в правоохоронних органах, працювати чиновниками, адвокатами, нотаріусами, фармацевтами, працівниками Служби державних доходів, і РАЦСів тощо. Щоб прийняти громадянство в цих державах, потрібно довести своє знання державної мови, Конституції та історії.

Україна ж, на відміну від цих двох країн, одразу після розвалу Радянського Союзу всім своїм мешканцям надала громадянство, а відповідно, і право голосу. «Чому в нас виникають майдани? Тому що громадянське суспільство, яке становить близько 10% громадян, у своєму розвитку в кілька разів перевершує державні інститути й політикум. Цей креативний клас доволі гостро реагує на несправедливість і відчуження влади від людей. І саме вони виходять на майдани, коли прірва між владою і громадянином досягає рівня Маріанського жолоба. Можна перемогти на Майдані, можна скинути чергового януковича, але замість оновлення та зміни системи на виборах більшість виборців продасть свій голос черговому популістського олігархічному проекту», – вважає політичний консультант Богдана Бабич.

Про те, що в Україні потрібно зробити, щоб отримати чесного та відповідального виборця, кореспондент «Вголосу» поспілкувався з директором Інституту практичної політики, політичним консультантом, авторкою нової концепції «відповідального громадянина» Богданою Бабич.

Що спонукало вас узятися за розробку концепції «відповідального громадянина», який мав би обирати таку ж відповідальну владу?

За роки незалежності в нас склалася специфічна модель взаємовідносин політично-олігархічного груп і звичайних громадян. Спочатку людей доводять до злиднів, а потім спекулюють на їхніх стражданнях і банально купують голоси. Крім того, громадяни не довіряють політикам, бо звикли, що їх постійно обдурюють. Своє рішення продати голос вони аргументують дуже просто: все одно мій голос нічого не вирішує, все одно брешуть, то я хоч кілька сотень гривень зароблю. Ціна голосу на цей момент еквівалентна разовому платежу за комунальні послуги – від 500 до 1200 грн. Це вже видно з кампанії на довиборах у ВР 17 липня.

На жаль, безвідповідальні громадяни не вміють прогнозувати наслідки такого «підзаробітку». Вони просто не розуміють, що свій політичний хабар олігархи відіб’ють у десятиразовому розмірі за рахунок народу. А тому виборець, який голосує за хабар, обирає представників інтересів олігархату, бо вони і платять за голос, щоб потім політичні васали відстоювали їхні інтереси в парламенті. Вони потім з лихвою повернуть усі витрачені гроші на вибори – через збільшення комунальних платежів, перерозподіл бюджету з урахуванням їхніх інтересів, підвищення податків тощо.

Чим загрожує державі така ситуація?

Так званий олігархічний консенсус у нашій країні призводить до кризи й демонтажу Української Держави. Український великий капітал так і не доріс до ролі національної буржуазії з її прогресивними функціями. А безвідповідальність громадян призводить до консервації олігархічної моделі економіки. Це означає збереження сировинних виробництв (ми залишаємося сировинним придатком Росії та Європи), відсутність нових наукоємних підприємств та нових технологій. Простими словами, олігархічний консенсус – це дешева робоча сила й малі зарплати, монополізм і високі тарифи. Треба розірвати це замкнене коло, бо ми ще довго танцюватимемо на граблях. За цей час з України виїдуть найкращі фахівці, бо вони просто не можуть реалізовуватися в такій країні. Тому я й запропонувала концепцію «відповідального громадянина», який усвідомлюватиме свій вибір. Бо в нас зазвичай кажуть про політичну відповідальність політикуму, президента, депутатів, партій, чиновників тощо. З одного боку, все правильно. Але не варто перекладати відповідальність тільки на політикум. Приводять до влади їх виборці.

Політична відповідальність – це перш за все здатність громадянина усвідомлювати свої дії, розуміти їхній позитивний або негативний характер. Люди, які продають свій голос, не цінують власне право вибору.

Ви пропонуєте скористатися досвідом Латвії чи Естонії?

Такий варіант теж можливий. Проте, на відміну від Латвії та Естонії, я пропоную дещо іншу модель. Нагадаю, що в цих країнах громадянство отримали люди, які або самі, або їхні прямі нащадки проживали на територіях до 1940 року, до окупації СРСР (принцип «права крові») та такі, хто склав кваліфікаційні іспити. Я вважаю, що в постмодерному світі «право крові» потрібно замінити на «право договору». Це точніше визначає суть відповідального громадянства. У нас є громадяни, які народилися на цій землі та з презирством ставляться до держави Україна, але при цьому мають усі виборчі права. Я також знаю громадян інших країн, які вивчили українську й воюють за нас в АТО, однак уже два роки не можуть отримати громадянство. Хіба це справедливо?

І що ви пропонуєте?

Пропоную дещо іншу модель. Крок перший: для України розрив із пострадянським минулим і перехід до нової якості державності можливий шляхом підписання нового Суспільного договору. Йдеться про перезаснування держави на нових принципах і в ім'я загального блага. Відповідно, учасниками-підписантами повинні бути самі громадяни. Саме громадяни мають погодитися з новими правилами співіснування і заснувати державу. Громадянин, підписуючи договір, отримує не тільки права і свободи, але, як це має бути в республіці, усвідомлено бере на себе відповідальність. Це свідоме рішення і правовий акт. Крок другий:  у тексті нової Конституції України необхідно передбачити положення про «громадян» і «жителів» держави Україна. Громадянами є ті, хто підписав Суспільний договір і склав іспит на знання української мови, історії України, основ конституційного ладу. Право створювати і бути членами політичних партій мають тільки громадяни. Жителі України мають усі ті ж права, що й громадяни, крім виборчого права і можливості обіймати державні посади. Також жителі України мають право обирати до органів місцевого самоврядування (чиновниками місцевого рівня можуть бути тільки громадяни).

Але чи реально «переатестувати» населення сорокамільйонної країни?

Іспит на громадянство проводять раз на рік. Кількість спроб необмежена. Іспит для набуття громадянства організовують за зразком зовнішнього незалежного оцінювання для абітурієнтів ВНЗ. Кожен житель України або іноземець, незалежно від національності, кольору шкіри, віросповідання, після підписання Суспільного договору має право отримати громадянство України і виборчі права згідно з новою процедурою. Тести розроблятиме Міністерство освіти за участю громадськості та експертів. Головна умова – можливість скласти тест для середньостатистичного випускника загальноосвітньої школи.

Це не вважатимуть обмеженням виборчого права?

Ні, це зміна процедури і навпаки – розширення права на отримання громадянства. Зрештою, якщо ви хочете отримати право на керування автомобілем, то складаєте іспити. Ніхто ж не називає це обмеженням. Чому керувати країною може будь-яка «кухарка», незалежно від її рівня підготовки?

І як ця концепція в разі її реалізації позначиться на якості нашого політикуму і влади?

Суттєво зросте якість електорального голосу. Людина, яка склала іспит на громадянство, буде цінувати своє право голосу. Це дасть нову якість політичної культури. Такий громадянин навряд чи продасть легко свій голос за гречку або пляшку горілки. Ним складніше буде маніпулювати, залякувати його або ігнорувати. Також це приведе до ліквідації політичного склерозу і стане щепленням від популізму. Як свідчить мій особистий досвід участі у виборчих кампаніях, у наших громадян дуже коротка електоральна пам'ять. Вони забувають, що казав і робив той чи інший політик кілька років тому. Виборці орієнтуються на зовнішній образ, гасла й епатаж.

Ще один плюс – розвиток здатності до самоорганізації. Адже головною проблемою сучасного українського суспільства є те, що на самоорганізацію здатна лише невелика частина громадян. Це і скорочення простору «держави – примусу» і перехід до «держави – сервісу» та підвищення якості державного менеджменту.

Тобто сукупність цих факторів дасть нам шанс на нову країну. Адже відповідальне громадянство створює умови для виховання нового покоління українців, які не пов'язані із совковим менталітетом. У результаті ми отримаємо прискорення економічного розвитку й можливість переходу в новий технологічний уклад. І нарешті ми отримаємо ще одну важливу перевагу – це позбавлення від кредитного рабства, оскільки «перезаснування» держави відкриває перед нами цікаві можливості в частині перегляду кредитних зобов'язань колишніх клептократичних режимів. Тут, до речі, наочним є досвід референдуму в Ісландії, де громадяни відмовилися сплачувати борги, які наробили некомпетентні чиновники.

І хто може прийти до влади внаслідок цих змін?

Нині очевидно, що ні олігархат, ні влада не зацікавлені в зміні правил. Їх цілком влаштовує ця система. Суб'єктом, здатним стати провайдером зміни системи, стане одна з відповідальних політичних сил з яскраво вираженою антиістеблішментською позицією. Вона зможе виділити соціальний конфлікт, мобілізувати навколо нього маси пасіонаріїв і в результаті отримати ресурс для завершення революції.

А якщо ці зміни не відбудуться? Що тоді?

Тоді Президент Петро Порошенко спробує провести через парламент законопроект про вибори на окупованих територіях. Наступний крок – легітимізація окупаційних режимів і внесення змін до Конституції щодо особливого статусу окупованих районів Донецької та Луганської областей. Це може підірвати позиції влади і запустити нові революційні процеси. Включаться генератори хаосу. Росія застосує весь свій інструментарій для дестабілізації ситуації і реалізації медведчуківських сценаріїв. У підсумку – громадянська війна й авторитарний режим. Ми хочемо такої долі?

Дехто ще вірить, що нас урятують «реформатори», що потрібні лише «нові обличчя», «команда єврооптимістів з право-ліберальними цінностями», яка «візьме і зробить» реформи в державі. Але приходять «нові обличчя», вони входять в інститути цієї країни, але якісних змін так і не відбувається, бо система не змінюється, вона їх просто поглинає. Тому всі ці кроки «реформаторів» нагадують спробу завантажити новітнє програмне забезпечення в старий ламповий комп'ютер з 5-дюймовими дискетами.

Социальные комментарии Cackle